Міні-огляд Metroid Dread: довгоочікуване повернення Самус Аран

МІНІ-ОГЛЯД METROID DREAD, АБО НАЗАД У МАЙБУТНЄ.

Довгоочікувану новинку у серії Metroid нарешті отримали фанати найманця-мисливиці Самус Аран. Гра була розроблена іспанською студією MercurySteam під пильним оком Nintendo. Взагалі продовження історії (не-рімейка і не-переосмислення) любителі позгортати жінок у кулі чекають вже 11 років, а це, погодьтеся, довгувато.

Історія Metroid Dread розпочинається після завершення Metroid Fusion. Галактична Федерація вважає, що їм вдалося знищити усіх X-паразитів та метроідів (а це такі плаваючі в повітрі медузи, а не головна героїня. І так, подякуйте, що я не почав по-ідіотськи гратися у те, що комусь невідомо, що Самус - жінка, а не чоловік, наївно маючи надію, що хтось ще може цього не знати). Так-от, всі думають, що Самус знищила усіх паразитів під час свого минулого завдання, і тут вона несподівано отримує відеопередачу, у якій чітко видно цю мразоту. Щоб знищити паразитів Галактична Федерація посилає роботів ЕММІ, які мали б їх знайти та знешкодити, однак, по не зрозумілій причині вони усі показились. Розібратись у цьому бардаку має Самус, яка швидко летить на завдання. На початку завдання вона відгрібає стусанів і "забуває" усі свої здібності, тому закрадається підозра, що відео було лише приманкою, щоб заманити мисливицю.

Зав'язочка нарікань не викликає, все по канону. Говорячи в цілому про Dread можу сказати, що в ігроладному плані це - класичний Super Metroid, тому тим, кому подобався лінійний Fusion та Zero Mission можуть бути розчаровані. В Dread за ручку не ведуть, однак, допоки ви майже усі покращення не знайдете, ви все одно будете знаходитись у закритій зоні без можливості навіть повернутись назад. Признаюсь чесно, що я декілька раз бігав по колу і навіть вже думав, що розробники лишили локацію, з якої немає виходу. Я помилявся. Смертних гріхів у дизайні рівнів немає. Також досліджувати світ полегшує мапа, на якій автоматично з'являються усі предмети, які вдалось чи все ще не вдалось зібрати. Дійсно допомагає в навігації.

Битви з босами у Dread реалізовано дуже схоже на - не повірите! - Other M! Багато хто вважає цю гру неканоном і взагалі провалом, однак, видовищності тій грі було не займати. І в Dread можна побачити, як Самус хвацько виконує прийомчики джіу-джитсу на бідних, з 10-поверхівку величиною, монстрів, які кричать від жаху, і в той самий момент отримують з десяток ракет в пащеку. Краса!

Ну і як не згадати про самих роботів ЕММІ! Це-бездушні вбивці, які бездумно, але методично патрулюють ділянку карти і вбивають все, що рухається. Самус потрібно спочатку від них тікати, а потім, після знаходження покращеної пушки, виводити з ладу і забирати їх можливості. Таке собі язичництво у майбутньому.

Щодо картинки та технічних даних у Metroid Dread все добре. 720p у портативі та 900р у стаціонарі. Під час гри у авторів вийшло майже завжди підтримувати частоту зміни кадрів на позначці 60, а-от у кат-сценах 30. Також бувають просадки нижче 60 на деяких локаціях, про які Digital Foundry казали, що бувають рідко, але я б так не сказав, але нічого критичного, гра відчувається добре. Ще великий плюс - це швидке завантаження рівнів. Більше 10-15 секунд не було.

Візуальна складова у Dread також на високому рівні: гра повністю в 3D, тому може показувати гарні пейзажі та ефекти. Особливо ефектно виглядають бої з босами, і тільки лишилось здогадуватись, як ця краса виглядає на новому Switch OLED. Мрії-мрії...

Музика у Metroid Dread класичніше нікуди. От слухаєш і зразу згадуєш, як більше 10 років тому грав у Fusion, а тема основного меню взагалі повертає до самої першої частини гри на NES. Хоча, певно, на Famicom, бо звук краще.

Підсумовуючи, можу сказати, що Metroid Dread точно порадує, якщо вам подобались класичні, до-геймбойадвансівські Метроїди. Але навіть якщо це і не так, то карта і правильний дизайн локацій можуть допомогти краще втягнутись у прекрасний ігровий жанр метроідваній.

Вдалого полювання!