Оцінка SPYFOG: Super Mario Sunshine або Не грав і правильно робив.

Це буде трошечки лонгрід, але назвати цю писанину повноцінним оглядом також не можна, бо автор (я) не зміг домучити і половини гри. Також зверніть увагу, що це - огляд не оригінальної гри, а нового видання у складі Super Mario 3D All-Stars, яке було передзамовлене за власні кошти, тому більше мучитись мені зовсім не обов'язково. Приємного читання.

Так вийшло, що я, як маріобой з 28-річним стажем ніколи в очі не бачив Super Mario Sunshine, бо коли ця гра була актуальною моя персональна ЕОМ тягнула емулятор GameCube на рівні 5 кадрів в секунду, а коли могла емулювати повноцінно, то вже мій світогляд не дозволяв грати на не оригінальному залізі, і такий підхід я сповідую і по цей день. 

Але годі вже говорити про моє тяжке дитинство. Super Mario 64 і Super Mario Galaxy (дві частини) були пройдені із завзяттям, тому я чекав нагоди зіграти Sunshine вже десь як мінімум років з 10. Закордонні портали називали цей ексклюзив для GameCube однією з найкращих ігор, тому я вирішив чекати нагоди зіграти в Sunshine самотужки і не псувати собі враження від гри відео-оглядами чи проходженнями. Однак, трохи насторожувало, що майже всі Nintendo-орієнтовані блогери в один голос називають цю гру політкоректно "контраверсійною", і мені було дуже цікаво, в чому ця "контраверсійність" полягає, про що згодом.

Перший тривожний дзвінок - це вступне відео з дурнуватим відеорядом, який доповнює не менш дурнувата озвучка. Я не хочу сказати, що в Маріо в принципі відеовставки і сюжет вирізняються глибиною чи, спаси нас Кірбі, акторською грою, але у всіх інших частинах вступні заставки можна назвати наївними, дитячими, простими, часто лімітованими технічно (чого коштував у свій час епічний проліт Лакіту в Super Mario 64!), та не дурнуватими. Sunshine прямо з перших секунд благає вимкнути цей сором. Здається, ту дурнувату мармизу Маріо я вже не забуду ніколи. Травма на все життя.

Та не кінематографом єдиним бридкий Sunshine! Хочете вірте, а хочете - ні, але на мою думку, розробникам вдалося зробити управління у грі гірше, ніж у Super Mario 64, а боротьба зі збоченими ракурсами камери більш запекла, ніж з недолугими босами. Мені здалося, що Маріо реагує на дії гравця ватно, з невеликими затупами, а іноді ще й відмовляється стрибати і коїть суїцид в першу-ліпшу безодню. Після такого трешу дуже приємно запустити Super Mario Galaxy і просто побігати (нагортаються сльози щастя).

Я, як маріобой, міг би на це все дивитись крізь пальці, якби не ще один смертний гріх - Nintendo Cryptic Shit, що у перекладі на солов'їну означає "Ганьба!" Хто не в курсі поясню. Це такий поганий дизайн гри, при якому гравець не знає куди йти і що робити через те, що геймдизайнери не спромоглися пояснити, що його в дідька робити. Я на Ютубчику дивитись проходження ігор дуже не люблю, однак, Super Mario Sunshine змусила це зробити. І знаєте що? Виявилось, що той рівень просто неможливо пройти, допоки не пройдеш інший рівень в іншому світі.

До речі, про світи. Якщо Sunshine порівнювати з іншими іграми серії, то ця гра - це всього-навсього один світ, настільки все одноманітно. Можливо я помиляюсь, бо на третьому "світі" в мене урвався терпець.

Виглядає Super Mario Sunshine непогано, але, звісно, застаріло, бо текстури лишили як були, іноді це кидається в очі. Найбільший плач серед блогерів викликав той факт, що гра працює при 30 кадрах на секунду, і я приєднуюсь до цих зітхань. Все-таки в Super Mario Galaxy грати набагато приємніше, причому вона графічно складніша.

Підводячи риску хочу сказати, що якщо Super Mario Sunshine для вас не має ностальгічної цінності, то у мене є серйозні сумніви, що вистачить терпіння на цей фарс. Бережіть час і нерви і грайте в Super Mario Galaxy, яка, як на мене, набагато краще розвинула ідею великого і могутнього Super Mario 64. Всім смачних грибів!