Chants of Sennaar – історія Вавилонського лінгвіста

Буття, Розділ 11

За всю свою історію оглядача ігор для Ukraine Nintendo Daily я рідко звертаю увагу на дрібні ігри незалежних видавців. Переважно я оглядаю «нові-гайпові» ігри майже завжди від компанії Нінтендо, але цього разу я б хотів розповісти вам про крихітний діамант інді-сфери, що залишився практично не помічений громадськістю. Це гра, що не триває понад 100 годин, не містить фотореалістичної графіки чи надвисокої кадрової частоти. Ні, це доволі проста і зрозуміла історія про людей, які не можуть порозумітися. Порозумітися в буквальному сенсі, адже вони – жителі тієї самої Вавилонської вежі!

Час вчитися!

Отож, я і пропоную вашій увазі…  Chants of Sennaar – історію Вавилонського лінгвіста.

Розпочнімо з базової інформації про гру. Її розробила французька студія Rundisc під видавництвом Focus Entertainment. Для студії Джуліана Моя і Томаса Пануеля це був всього лише другий проєкт (першим був бравлер Varion). Надихнувшись такими іграми, як Return of the Obra Dinn і The Talos Principle, вони вирішили створити власну гру-головоломку. Сетинг для неї обрали доволі незвичний – сучасна інтерпретація біблійної легенди про Вавилонську Вежу. В свою чергу, на конвенті Gamescom 2021 талановитих новачків помітили представники Focus Entertainment і запропонували профінансувати гру. Результатом цієї співпраці і стали «Гімни Сеннара», що вийшли 5 вересня на всіх актуальних платформах. Я проходив цю гру, звісно ж, у версії для Nintendo Switch, але детальніше про власне проходження я оповім пізніше. А прямо зараз пропоную зануритися в такий дивовижний світ жителів Вежі!

Вітаємо у Вежі!

Отож, з чого все розпочинається? Ви – безіменний Подорожній, що отямлюється в саркофагу на «нульовому рівні» височенного зіккурату. Намагаючись зрозуміти, що відбувається і що робити далі, ви натикаєтеся на Відданих – дивних людей що живуть на першому рівні вежі. Проблема в тому, що ви зовсім не знаєте мови Відданих і лишень за допомогою візуальних підказок можна зрозуміти, що означає той чи інший символ. У Подорожнього є блокнот, в який він заносить кожне нове слово і в якому може спробувати відгадати, що кожне конкретне слово означає. Просуваючись общиною Відданих наш герой дізнається, що Віддані – не єдині мешканці Вежі. На рівні вище живуть Солдати, що забороняють останнім підніматися вище вежею. І, як можна зрозуміти, мова Солдат кардинально відрізняється від мови Відданих. Тож, щоб порозумітися із ними доведеться вивчати ще одну мову. Справа додатково ускладнюється тим, що Солдати категорично не сприймають чужинців, що не можуть продемонструвати певну ознаку, тож і доводиться або маскуватися, або ховатися. За допомогою знань про суспільство Солдат Подорожній просувається їхньою фортецею далі вгору. Інші рівні вежі, звісно, теж населяють різні касти людей. І кожна із них має власну мову і не дуже намагається спілкуватися із іншими спільнотами. А ті одиниці, що бажають – не можуть через лінгвістичний бар’єр. І саме так просувається Подорожній лінгвіст до вершини вежі, розгадуючи таємниці мов, культур, а також самої башти і власного призначення.

Скажу кілька слів і за музику та звуковий супровід. Як і у більшості хороших проєктів музика тут хороша. Хороша, але звичайна. Жодних особливих відкриттів від неї чекати не варто, втім, вона пречудово підкреслює, як химерну атмосферу самої гри, так і настрої окремих локацій. Те ж саме можна сказати і про звукову складову Chants of Sennaar.

Поговоримо про графіку і візуальний стиль. Отут автори гри виклалися «на всі 100» . Кожен рівень Вежі зовсім не схожий на попередній і надихався різними існуючими культурами. Як казав Джуліан Моя в інтерв’ю виданню Game Developer: «Ми знали, що древнє місто має бути сповнене архітектурних див і лабіринтоподібних ходів. Ми черпали натхнення із Індійського і Субсахарського стилів, бруталізму, індустріалізму і арт-деко, а також із Романських і Готичних споруд, що оточують нас у Тулузі». Для графічної основи було обрано технологію цел-шейдингу. Розробники почерпнули багато від франко-бельгійських коміксових майстрів, таких як Франсуа Шуйтен чи Філіп Друє. Саме роботи цих авторів допомогли створити дивовижний графічний стиль Гімнів Сеннаара. Окремо хочу відзначити надзвичайно сміливу роботу із кольоровою гамою гри. В залежності від настрою локації міняється і кольорове офрмлення. Дружні Віддані зустрінуть вас м’якими, пастельними тонами, в той час як жорсткі Солдати – гострими контрастними відтінками. Загалом графічна стилізація цієї гри, як на мене, вийшла дуже вдалою.

Час поговорити про ігролад гри. Я його частково вже зачіпав, коли мова йшла про сюжет, але тепер варто зупинитися на ньому детальніше. Вся гра, як я раніше вказував – це буквально симулятор вивчення кількох піктографічних мов. На шляху до верхівки Вежі Подорожній повинен розгадати значення усіх слів-піктограм з усіх людських мов і Блокнот в цьому допомагає. Навпроти кожного нового слова можна ввести власну здогадку стосовно того, що це слово означає і в діалогах з людьми поряд із цим символом спливатиме ваша здогадка. Окремо варто відмітити «піктографічні здогадки». Коли подорожній вважає, що дізнався достатньо нових слів – він робить замальовки-скетчі в Блокноті. Тоді гра пропонує проставити у відповідні місця правильні піктограми. Якщо все правильно підібрано – гра їх затвердить і надалі підсвічуватиме їх. Чи можна «хакнути» цю систему і простим перебором знайти значення піктограм? Так, можна. При виборі між «складністю і реалізмом» і «ігровими умовностями» розробники все ж надають перевагу зручності для гравця. Це не якийсь хардкорний симулятор, тут усе полегшено для гравців, що мають певні складнощі, але після всього ви матимете повний словник слів певної касти, що допоможе вам з’ясувати, як пробратися все вище і вище, аж до суті Вежі. Окремо хочу відзначити наявність у грі кількох міні ігор, що викликали у мене посмішку своїм існуванням у всесвіті Гімнів Сеннара.

Ну і окремо підніму питання технічного стану гри. На жаль, у мене немає можливості провести прямі тести картинки, та й ні студія, ні тематичні канали не публікували точних показників роздільної здатності цієї гри, але враховуючи загальну графічну простоту гри, гадаю, можна взяти за основу стандарт – 1080р в стаціонарі і 720р в портативі. Даних про кадрову частоту я теж не знайшов. Єдине, що можу точно зазначити зі свого боку – загальна простота гри дуже допомогла. За все проходження у мене жодного разу не просіла кадрова частота. Я проходив її на консолі Nintendo Switch 2 у режимі «доку-для-портативу». Це спеціальний режим, що запускає ігри оригінального Nintendo Switch так, наче вони запущені в стаціонарі. В такому відображенні у мене не було жодних проблем із візуальною складовою гри.

І от настав час головного – власних вражень і висновків. Як на мене, Chants of Sennaar – це один із тих діамантів інді сфери, що виходять на переповнений ринок і часто залишаються забутими. Так, у неї простий, доволі наївний сюжет, але її механіки вивчення мов, її графічна чарівність у простоті і загальна приємна атмосфера – це речі, яких так часто бракує в житті. Іноді, в проміжках між великими мастодонтами ігрової індустрії, все ж варто зазирати до криниці із інді іграми. Там часто можна зустріти найцінніші діаманти, що пройшли повз широку публіку та від того не стали гіршими і я радий, що сьогодні розповів вам про один із таких. На цьому я хочу із вами попрощатися, адже на мене вже давно чекає один Зламаний Меч тамплієрів. Нехай вам таланить!